Згідно з археологічними та письмовими джерелами, на територію сучасного Закарпаття християнство прийшло ще до того, як воно було офіційно прийнято Київською Руссю. Більшість дослідників пов'язують поширення християнства грецького обряду з іменами святих Кирила і Мефодія або, принаймні, їх учнів. Деякі угорські джерела свідчать про те, що, коли угри прийшли в Паннонію, місцеве слов'янське населення мало єпископство. Свідченням того, що в Закарпатті мав поширення грецький обряд, є діяльність Георгія, Єфрема і Мойсея Угринів при дворі київських князів Бориса і Гліба.
    Розквіт Православ'я на Закарпатті пов'язують і з діяльністю подільського князя з роду Гедимінів – Федора Корятовича. Князь перебудував Мукачівський монастир і передав йому у володіння кілька сіл зі свого маєтку; він сприяв розвитку освіти і культури в краї. В 1537 році Мукачівський монастир був зруйнований війною між Габсбургами і Семигородськими князями. Тоді й загинула велика частина документів, що стосувалася православних громад даного регіону.
    В ХVІ-ХVІІ століттях Православ'я на Закарпатті стало випробовувати сильний тиск з боку католицтва і реформації. З ініціативи місцевих правителів та церковної верхівки було ініційовано укладення в 1646 році Ужгородської  унії. Саме з цих часів знаходимо відомості про релігійне життя села Горонда. З 1672 року  в селі уже згадується про священика, а з 1682 року йдеться про церкву.     
   Після походу Ференца ІІ Ракоці село було спустошене. За переписом 1715 р. тут залишилося всього 8 дворів. До того ж в селі лютувала холера і мор. Граф Шенборн  у 1763 році переселяє в Горонду «багато руських сімей». І вже в 1769 році була збудована дерев’яна церква, згадка про яку відноситься до 1775 року. У довідці говориться й про те, що від 1862 року у селі «парохія східного обряду».
    Теперішню муровану церкву почали будувати за служіння Новака Шандора, а закінчили – за священика Ігнатія Уйгелія  у 1894 році. Це і підтверджує напис на вході церкви «1894». Вона була висвячена як «Святомихайлівська». Щоб зібрати гроші на будівництво, село вирубувало і продавало ліс. Крім того, грошовий внесок зробила кожна сім’я. Цікаво, що в 1893 році на добудову церкви губернатор Березького комітату Шандор Лоньої виділив 5 000 форинтів, які окружний начальник Пінтер вручив пароху Уйгелію та кураторам. Іконостас був зроблений в 1899 році, а престол взяли зі старої церкви.
    Наприкінці XIX – на початку XX ст. в Північно-Східній Угорщині, до якої територіально відносилося Закарпаття, розпочався рух за відродження православної церкви. Він мав слабкий організаційний характер тому, що головною базою спротиву унії було бідне українське селянство, бо інтелігенція та духовенство не брали участі у цьому процесі.  20 березня 1904р. Мукачівський окружний начальник просив губернатора допомогти йому в боротьбі проти православних  села Горонди. Жителі села ще 13 березня 1904 р. написали анонімного листа на ім’я греко-католицького єпископа, де виступали проти уніатського священика І. Уйгелі. Селяни звинувачували пароха в фінансових зловживаннях, здирництві тощо. Єпископ наказав розслідувати зміст листа лучанському священику Михайлові Бачинському, котрий згодом повідомив єпископа, що головною причиною невдоволення селян є переведення вчителя-кантора Мігаля Шелестая до Велятина. В свою чергу, рідний брат вчителя Георгій Шелестай, розпочав боротьбу проти священика.     Головні ініціатори руху заявили, що в разі незадоволення їхніх вимог про переведення священика та повернення вчителя, вони приєднаються до православної громади Великих Лучок. Крім Георгія Шелестая, ініціаторами православного руху були Іван Мучичка та Василь Лінтур. Михайло Бачинський, захищаючи священика Уйгелія, писав: «Він в звинуваченнях зовсім невинний, його вірники не можуть мати причину на незадоволення, тому що їх священик твереза людина, свої обов’язки у всьому постійно виконує, своїх вірників чуйно обслуговує. Незважаючи на це, ненависть проти нього така велика, що за короткий шлях навряд чи примиряться. Будь ласка, переведіть його на кращі бенефіції».
     До розслідування православного руху в с. Горонда приклав свої зусилля і березький жупан. 17 травня 1904 р. у листі до мукачівського уніатського єпископа він повідомив про головні причини переходу у православ’я: незадоволення селян викликала участь священика у невигідній операції з купівлею земельного володіння для сільської громади, недбале ставлення до роботи в школі, зневажливе відношення до вірників. На межі сіл Велика Бігань та Косино, за сприяння священика, від землевласника Дерчені було куплено ділянку розміром 900 гольдів, за ціною 280 000 крон. У скаргах селяни переконували єпископа, що Дерчені під час приїзду до Горонди постійно зупинявся в священика, що свідчило про його особисту зацікавленість у здійсненій операції.
    15 червня 1920 р. центральний уряд Підкарпатської Русі видав розпорядження, що регулювало релігійні відносини у краї. У документі вказувалося, що всі громадяни Чехословацької республіки мають право сповідувати будь-яку релігію і переходити з одного віросповідання в інше. Право зміни віросповідання повинно відбуватися на основі австро-угорських законів 1868 і 1895 рр. до тих пір, поки сеймом Підкарпатської Русі не буде прийнято нове законодавство. Після переходу з одного віросповідання в інше, громадяни мали право на створення окремої церковної громади. На зборах, що проголошували створення нової церковної громади, голова, секретар та два свідки повинні були підписати протокол, який відсилався відповідним органам. Вірникам, що створили нову громаду заборонялося відчужувати та ділити майно своєї колишньої церкви, це дозволялося лише у тому випадку, коли всі члени громади змінювали віросповідання. Розпорядження регулювало питання кладовищ, вимагалося, щоб члени нової громади, у разі відсутності сільського кладовища, засновували для себе окремий цвинтар. Вказувалося, що проти тих осіб, які будуть порушувати громадський спокій, перешкоджати священикам проводити богослужіння тощо будуть вжиті рішучі заходи – ув’язнення до двох років та штраф 2000 крон.
    Треба визнати, що вище наведене розпорядження не принесло відповідних результатів. На початку 1920-х рр. на Закарпатті виникла релігійна боротьба між греко-католиками та православними, що призвела до небажаних наслідків. Перехід у православ’я у кожному селі відбувався дуже неоднозначно, тому що майже ніколи не переходило все населення. Якщо православних вірників у селі було більшість, то вони вивозили священика з його майном, за межі села, запрошували православного священика та святили церкву. Кожне село, яке бажало перейти у православ’я повинно було дотримуватися наступних пунктів: скласти список всіх членів громади, кожна сім’я мала подати заяву до Окружного комітету про свій вихід з унії, кожен православний комітет замовляв собі печатку. В селі починаються судові процеси між православними та уніатами за церковне майно.
   В 1922 р. в Горонді створюється православний комітет у складі Мучичка І. А., Мучичка І. В., Мучичка А. В., Леншир І. В., Леншир М. І.
   Під час ремонтних робіт у 2009–2010 роках на дзвіниці в колбі під хрестом було знайдено лист. 

   В ньому говориться, що 22 січня 1923 року в селі відбулося велике православне свято з приводу освячення нового православного хреста. Він був виготовлений в Ужгороді за 3 000 чеських корун. Дійство було здійснено православними священиками з В. Лучок, Страбичева, Н. Давидкова, Мукачева та інших міст. Хрест був зроблений на пожертви людей, які давали 5, 10, 20, 50 і навіть 100 корун. Даний лист завірений печаткою настоятелем храму о. Димитрієм Беляковим.

 

 Беляков Дмитро Федорович народився 27 жовтня 1895 року в  селі Руське Мукачівського округу в селянській родині. Початкову освіту він здобув у рідному селі. Прагнучи до поглиблення богословської освіти, Дмитро заочно закінчує два класи семінарії в Сремських Карловцях. 
     16 лютого 1922 року одружився з жителькою Горонди Марією Мучичкою, і вже 7 квітня 1922 року рукоположений в сан священика і призначений на приход у с. Горонда. Відомо, що 26 січня 1925 року під його керівництвом на зборах у Горонді вирішили видавади «Церковну правду». Після смерті дружини, у 1930 р. виїхав до Сербії, де працював вихователем закарпатських семінаристів в Бітові. Після повернення, певний час о. Димитрій працював також законовчителем  у Горонді та Великих Лучках. У 1951 році переведений у с. Тросник Виноградівського району. Помер 25 серпня 1967 року.  

 

 

Станом на 22 листопада 1923 р. православні вже становили  90 %.
У 1926 році православна громада збудувала дерев’яну церкву (знаходилася на подвір’ї сьогоднішньої школи). Це і підтверджується поземельною вкладкою № 682 с. Горонда, в якій говориться, що «на парцелі 106 значиться двір і православний костел № 258 на території села загальною площею 20 ар. 61 кв. м.». 

   З приходом радянської влади вірники були поставлені перед фактом спільного відвідування служби. Стару дерев’яну православну церкву було розібрано у 1947 році. Дзвони, ікони, завіси та церковні речі були перенесені до нинішньої церковної будівлі. 1948 року церкву було висвячено і названо в честь Різдва Пресвятої Богородиці. Про це свідчить грамота, яка була знайдена при ремонті даху. Ось її зміст: «Сей крест поставлен в роци 1949. За время Советского Государства, дня 23, VI-июня – священиком был прот. Георгий Вас. Станканинец. Кураторы: Голуб Иван Васильевич, Кучинка Иван Андреевич, Мучичка Андрей Иванович, Готько Василий Васильевич, Кентеш Иван Васильевич, Кентеш Михаил, Мучичка Георгий.
Памятайте и незабывайте о своих людях и их веры православной.
Мастером был Феделеш Иван Иванович».
Лист скріплений печаткою і підписаний о. Станканинцем.
 
  
   У церкві налічуються 5 дзвонів. Чотири з них були виготовлені на замовлення православної громади у 1922 році. Їхні назви: найбільший – «Михаил», потім «Василій» та два менші «Димитрій» і  «Анна». Ще один дзвін був виготовлений заводом «Акорд» в 1937 році і подарований греко-католицьким вірникам. 

На території церкви знаходиться поховання. На хресті є такий напис угорською мовою: «Тут спочивають:
Новак Шандор – греко – католицький священник, який помер
1881, 1 жовтня, жив 58 років.
Новак Шандора жінка, дівоче прізвище Зомбор Вілма, померла
1862, 27 серпня, жила 32 роки.
Спочивають їх діти:
Вілма померла 1858, 21 жовтня, мала 5 років
Деже помер 1862, 25 серпня, 1 день жив
Емма померла 1870, 19 березня, мала 17 років
Корнелія за чоловіком Еміл Пайкошшь                                   
померла 1892, 18 січня ,жила 34 роки
Благословіння і мир нехай буде над їхніми могилами».
Про це поховання пам’ятають. Декілька років назад у Горонду приїздила стара жінка з Угорщини, щоб знайти могилу. Вона була дуже здивована в якому доглянутому стані знаходиться поховання. 
       З 1965 по 1985 рр. в с. Горонда настоятелем храму був о. Георгій Філіп. За його служіння було здійснене останнє малювання інтер’єру, яке зробив у 1974 р. Петро Соколович за куратора Івана Русинки. В цей період навколо церкви було зроблена металева огорожа майстрами Пожар Володимиром Івановичем та його батьком Пожар Іваном Івановичем. У кінці 80-х – на початку 1990 рр. розпис був оновлений та доповнений жителем с. В. Лучок Василем Балогом та художницею Мучичка (Олесин) Тетяною з Горонди. Куратором тоді був Мішіндур Йосип. У 1997 р. різьб’яр із Приборжавського Михайло Росада виготовив новий престол. У 1998 році був зроблений фасадний ремонт, добудовані пишні портики. 

       

 

 

 

 

 

 

 

 

     У 2009 – 2010 рр. силами громади проведено заміну всієї конструкції та покрівлі даху. Були добудовані бані: одна центральна і чотири менші по боках. Також було встановлено і новий хрест. Ця важка, по-своєму унікальна робота не була б зроблена без точних архітектурних креслень художника–іконописця Валентина Павловича Дроздова. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Справжнім витвором мистецтва є розташована на території храму 

«Надкладезная часовня»,  побудована на честь 2000–ліття Різдва 

Христового і освячена 20 вересня 2002 року. В середині приміщення є
криниця, де протягом року люди можуть брати воду, освячену владикою
Агапитом. Вона є точною копією часовні чоловічого монастиря Троїцько –Сергіївської Лаври міста Сергіїв Посад (колишнє місто Загорськ, Росія). Щоб зняти ескіз у 1999 році спеціально була здійснена поїздка до Лаври настоятелем храму о. Михаїлом.  
     
   
   

 

 Церква Різдва Пресвятої Богородиці відзначає храмове свято 21 вересня. Відноситься вона до УПЦ МП. Вірників налічується приблизно 3 тисячі, з яких близько 1200 чол. постійно відвідують богослужіння. На сьогодні, настоятелем храму є протоієрей  Михайло Лембей, який служить у Горонді з 1985 року. За заслуги перед Православною Церквою був нагороджений Митрою. В 2002 році владика Агапит вручив йому орден Св. Рівноапостольного князя Володимира ІІІ ступеня. У 2010 році Архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор надав йому право служити з відкритими Царськими воротами до молитви «Отче наш». 

 

 

Кураторами на сьогодні є: Мальованик І. І. (староста церкви на 15.02.2013), Кешеля Й. Й., Мучичка В. В., Родосолович В. Й., Русінка В. І., Бігарій В. І., Кешеля І. І., Голуб М. І. та інші. 

Не можна уявити собі сьогодні богослужіння без церковного хору, який був створений у 1996 році. Незмінним керівником хору є Шпеник Маргарита Андріївна. А вчив співати, правильно ставити голос заслужений діяч мистецтв України Зіновій Корінець.
    У 1996 році майстрами Логівчиком Михайлом Мих., Готьком Михайлом Мих., Кіралем Іваном Дм., були зроблені нові стільці.
   Сама церква всередині є дуже пишною та затишною. В ній налічується кілька десятків різних ікон, кожна з яких має свою історію. Однією з цінних матеріально і духовно є ікона Христа Спасителя. Вона має дерев’яну основу. Її походження невідоме. Одна із версій – що писана вона на Афоні. Ікона знаходилася у Домбоцькому монастирі, але коли радянська влада почала закривати його, то матушка Феодосія ( Лінтур ), яка була жителькою села, передала її в сім’ю Марії Феделеш ( Петрунь ). Але так як фарби майже стерлися, лик Христа лише трохи проглядувався  її загорнули і заховали. І так вона зберігалася до часу, поки не була подарована сину Володимиру Феделеш на новосілля. Та через деякий час сім’я побачила, що ікона очистилася, стало видно образ Ісуса. І 1 лютого 2009 року родина передала чудотворну ікону до церкви.
Ще однією цінною річчю є копія ікони Почаївської Божої Матері. На її придбання кошти збирали жінки-вірниці всім селом. Вона була придбана у 1970–ті роки за 5 000 крб. Спочатку її було встановлено над царськими воротами, а у 1980 році було зроблено, щоб вона опускалася.
      Окрасою церкви є і ікона Божої Матері Страстная. Вона була привезена паломниками із Почаєва за кошти та підтримки підприємців та голови села Туряниці І. І..
     Справжні чудодійні та цілющі властивості має ікона св. Пантелеимона. Та ще, загадковішою є сама поява її в храмі. Коли в Горонду були привезені мощі великомученика і цілителя святителя Пантелеимона, то тисячі людей з села та навколишньої округи йшли до них зі своїми думками. Й через деякий час в селі заговорили про справжню чудодійну силу. І в цьому ж році  у великодню суботу, до однієї з вірниць підійшов невідомий чоловік, який дуже просив передати листа і пакунок до храму, де було сказано, що в знак подяки (напевно, за якесь чудо, автор) він передає ікону Св. Пантелеимона. В цьому листі чоловік просить, щоб у день Пасхи вона була освячена і поставлена для почитання людям. 
 

У Горонді в присілку Майорня побудований ще один прекрасний Православний храм. 

   4 вересня 2011 року  його було освячено на честь пророка Божого Іллі. Священиком є Георгій Роман.

     

    Дуже відрадним є те, що все більше й більше приходить до рідного храму людей, особливо молоді. Століттями не заростає і ніколи не заросте дорога до нього, допомагаючи  людям пізнати істину, віру і усвідомити своє призначення на землі.

                                                                      Презентація.Скачати

Автор:    Васько Юрій Юрійович